четвер, 13 березня 2014 р.

Поняття про програму-сервер, програму-клієнт, порти

Для забезпечення користувачів можливостями Iнтернета використовуються спеціальні програми, що функціонують на комп'ютерах мережі. При цьому для забезпечення будь-якого сервісу, наприклад, WWW, FTP чи інших, завжди необхідні дві програми. Одна - програма-сервер - займається одержанням, опрацюванням, збереженням і передачею інформації на запит інших комп'ютерів, інша - програма-клієнт - встановлюється на комп'ютері користувача (робочій станції) і призначена для відправлення запитів на сервер, одержання і відображення інформації на комп'ютері користувача.
Наприклад, WWW-сервер зберігає Web-сторінки і підтримує спеціальний протокол передачі гіпертекстів (HTTP) для подорожей Всесвітньою павутиною. Клієнтом для WWW-сервера є програма перегляду Web-сторінок. Відмітимо, що сервером також називається комп'ютер, на якому працюють програми, що забезпечують доступ до мережевих ресурсів. Сервери, як правило, мають великі ресурси (апаратні, програмні, інформаційні), які можуть бути виділені для користування в мережі, і знаходяться в постійно робочому стані, забезпечуючи передачу даних.
Для того, щоб програма-клієнт знала, з якою програмою-сервером вона працює, використовуються так звані порти. Порт в Iнтернеті - це число, яке зв'язує програми в мережі. При роботі в Iнтернеті робоча станція відсилає на вузол мережі(сайт) номер порта, який вказує на те, яку програму-сервер слід запустити. Не плутайте номер порта з портом комп'ютера, який є пристроєм вводу-виводу інформації! В більшості випадків номер порта задано в програмі-клієнті і користувачеві не обов'язково його знати.

Електронна пошта

Комп’ютерні мережі в залежності від призначення можуть надавати користувачам різні послуги. Найбільш розповсюдженими видами послуг є:
електронна пошта;
телеконференції;
передача файлів;
віддалене керування комп’ютером.
Кожен вид послуг регламентується протоколами. Ці прото-коли реалізують відповідні служби.
Електронна пошта. Найбільш широко використовуваною послугою комп’ютерних мереж є електронна пошта. Електронна пошта схожа на звичайну пошту. З її допомогою лист (текст), постачений стандартним заголовком, доставляється на зазначену адресу і міститься у файл, поштову скриньку. Поштова скринька може знаходитися на будь-якому компютері мережі, до якого є доступ від компютера-адресата. Для обслуговування електронної пошти на комп’ютері встановлюються спеціальні програми, що утворюють поштову службу.
Існує безліч систем електронної пошти, що розрізняються протоколами реалізації поштової служби. Ці протоколи визначають формат поштового повідомлення. Звичайно це повідомлення включає такі поля:
адреса відправника й адреса одержувачів;
ідентифікатор повідомлення, унікальний для кожного листа. Його можна використовувати для посилань на лист як на вихідний номер;
відмітки про походження листа через проміжні комп’ютери;
тема листа. Поштова служба може відсортувати листи по темах;
власне текст листа.
Не всі поля обов’язково повинні бути присутні. Деякі поля поштова служба додає автоматично, інші задає автор листа. Сучасні поштові служби дозволяють також виконувати операції формату-вання для тексту листа. Деякі поштові служби допускають можли-вість наявності в листі вкладення у вигляді файлу. Файл може знаходитися всередині листа чи лист може містити тільки посилання на файл у вигляді піктограми. В остатньому випадку файл із листом не передається. Посилатися можна як на файл, що знаходиться на комп’ютері відправника, так іна будь-якому іншому доступному комп’ютері мережі. Для одержання файла досить клацнути мишею на піктограмі файла. Поштова служба самостійно виконає всі опе-рації по пересиланню файла.

Структура Інтернет

Як і будь-яка інша комп'ютерна мережа, Iнтернет складається з багатьох комп'ютерів, з'єднаних між собою лініями зв'язку(каналами), і встановлених на цих комп'ютерах програм. Є декілька способів доступу до мережі Iнтернет, які визначаються вибраним каналом.
Найпоширенішим варіантом каналу серед приватних користувачів є так звана комутована лінія, або, інакше кажучи, виділена звичайна телефонна лінія, по якій дані можуть передаватися за допомогою модема. Перевагою такого каналу є дешевизна: при наявності у користувача вдома телефонного зв'язку канал готовий до експлуатації. Недоліками тут є невисока швидкість і якість зв'язку, адже якість зв'язку залежить від того, сучасною чи застарілою є телефонна станція, до якої під'єднано комп'ютер. Бажано теж, щоб комп'ютер користувача був під'єднаний до тієї ж станції, що і сервер провайдера (організація, що надає послуги по під'єднанню до комп'ютерної мережі Iнтернет). Швидкість передачі інформації обмежується меншою з двох наступних величин: максимальною швидкістю, яку "витримує" телефонна лінія (у нас це реально 28.8 Кбіт, в окремих випадках 33.6 Кбіт) і швидкістю модема.
Виділена (або некомутована, тобто персональна) лінія є найпоширенішим каналом, яким з'єднані комп'ютери, що працюють в мережі на постійній основі. Негативною стороною такого каналу є, в першу чергу, висока ціна прокладання і трохи вища вартість мережевих послуг. Позитивною - практично бездоганна якість і значно вища швидкість. Для виділеної лінії може використовуватися як звичайний кабель(Ethernet), так і телефонна пара. Дуже перспективним є використання оптоволоконних кабелів.
Якщо "протягнути дріт" проблематично через природні або політичні перешкоди, тоді використовують супутниковий канал.
Як зазначено вище, користувачі Iнтернета під'єднуються до мережі через комп'ютери спеціальних організацій, які називаються провайдерами (provider - постачальник) послуг Iнтернета. До мережі можуть бути під'єднані як окремий комп'ютер, так і локальна мережа. В останньому випадку вважають, що до Iнтернета під'єднані всі комп'ютери даної локальної мережі, хоча лінією зв'язку з Iнтернетом з'єднаний лише один комп'ютер. З'єднання може бути постійним або тимчасовим. Всі організації, з'єднані між собою найшвидшими лініями зв'язку, утворюють базову частину мережі, або хребет Iнтернета.
Насправді відмінність між користувачами і провайдерами досить умовна. Кожен користувач, який під'єднав свій комп'ютер або локальну мережу до Iнтернета і встановив необхідне програмне забезпечення, може надавати послуги під'єднання до мережі інших користувачів, тобто стати провайдером.
В загальному випадку Iнтернет здійснює обмін інформацією між двома довільними комп'ютерами, під'єднаними до мережі. Комп'ютери, під'єднані до Iнтернета, часто називають вузлами Iнтернета, або сайтами. Сайти (вузли), встановлені у провайдерів, забезпечують доступ користувачів до Iнтернета. існують також вузли, що спеціалізуються тільки в наданні інформації.
Особливістю Iнтернета є його висока надійність. При виході з ладу частини комп'ютерів і ліній зв'язку мережа продовжує функціонувати. Така надійність забезпечується тим, що в Iнтернеті немає єдиного центру управління. Якщо виходять з ладу деякі лінії зв'язку або комп'ютери, то повідомлення можуть бути передані іншими лініями зв'язку, оскільки завжди існує декілька шляхів передачі інформації.
Таким чином, Iнтернет - це умовна назва системи взаємопов'язаних мереж, до складу якої входить велика і непостійна кількість комп'ютерів з усього світу, які характеризуються спільними ознаками. По-перше, всі вони з'єднані між собою певними каналами і мають свої унікальні адреси і, по-друге, вміють обмінюватися інформацією згідно із спеціально розробленими правилами - протоколами. Тому зупинимося дещо детальніше на описі таких двох основних понять, як адреса і протокол.

Локальні комп’ютерні мережі

Локальні мережі поділяються на однорангові та багаторангові. В однорангових мережах всі користувачі мають однакові права. Користувачі такої мережі можуть здійснювати обмін даних між собою, використовувати спільні ресурси (принтери, диски і т.д.) Прикладом такої мережі може служити мережа на базі операційної системи Wіndows`95.
Багаторангова мережа відрізняється від однорангової тим, що в ній використовується один або декілька (у випадку використання великої кількості робочих місць) більш потужних комп'ютерів, які називаються сервером. Всі інші комп'ютери такої мережі називаються робочими станціями. Сервер призначений для керування роботою мережі, збереження загальної інформації. Перевагою мереж такого типу є можливість здійснювати керування правами користувачів такої мережі. Для прикладу можна розглянути наступний випадок.
Мережею підприємства користуються багато співробітників, але кожний працівник цього підприємства використовує тільки ті дані та програми, які потрібні для виконання його функціональних обов'язків. Всі інші ресурси мережі для нього є недоступними, що забезпечує захист інформації від несанкціонованого копіювання. До даних всього підприємства має доступ тільки ті користувачі, які мають на це права, що регламентуються сервером.
Сервер працює під керуванням спеціального системного програмного забезпечення, наприклад операційних систем Wіndows NT, Unіx та інш. Для роботи з мережею кожен користувач повинен бути зареєстрований на сервері. Сервером керує системний адміністратор, який і визначає права користувача в мережі. Для користувача створюється спеціальний профіль завантаження операційної системи, визначаються, якими мережевими ресурсами може користуватись працівник, встановлюються дозволені години користування ресурсами мережі та багато іншого.
Середовище передачі даних у ЛОМ може бути провідним і безпровідним. У провідному середовищі інформація передається по кабелю, у безпровідному – за допомогою електромагнітних хвиль різної природи: інфрачервоних, радіохвиль і т.д. У ЛОМ використовуються три типи кабелю: кручена пара, коаксіальний і оптоволокольнний.
Прикладом найпростішої мережі можуть служити два комп'ютери з'єднані між собою через паралельні або послідовні порти. Для створення повноцінної локальної мережі потрібно використовувати спеціальний додатковий пристрій – мережевий адаптер.
Топологія мережі визначає фізичне розташування сітьових кабелів, а також фізичне підключення клієнтів до мережі. В даний час використовуються три схеми (топології) побудови мереж: шина, зірка і кільце. Кожній із цих схем властиві свої переваги і недоліки.
Шина
Найбільш дешевою схемою організації мережі є топологія шини, що припускає безпосереднє підключення всіх мережевих адаптерів до мережевого кабелю.
Всі комп'ютери в мережі підключаються до одного кабелю. Перший і останній комп'ютери повинні бути розв'язані. У ролі розв'язки (термінатора) виступає простий резистор, що використовується для гасіння сигналу, що досягає кінця мережі, щоб запобігти виникненню перешкод. Крім того, один і тільки один із кінців мережевого кабелю повинний бути заземлений, що дозволить уникнути виникнення петлі заземлення.
Основним недоліком топології шини є ймовірність виходу з ладу всієї мережі при виникненні несправності на будь-якій ділянці мережевого кабелю. Для виявлення місця несправності шину доведеться розбити на дві окремі частини, що дозволить з'ясувати, у який із них виник обрив. Потім сегмент кабелю, у якому був виявлений обрив, також розділяється на дві частини, і подібна процедура повторюється, доти, поки несправність не буде локалізована Цей процес забирає достатньо багато часу Проте це не виключає можливості використання топології шини. Вона щонайкраще підходить для об'єднання комп'ютерів у навчальних класах і створення невеликих мереж, де кабелі можна прокласти в легко доступних місцях.
Зірка
Для організації більшості мереж у даний час застосовується топологія зірки. У даному випадку недолік, пов'язаний із ймовірністю виникнення обриву в загальному кабелі, вирішується застосуванням окремих кабелів для підключення кожного з комп'ютерів до головного мережевого кабелю. Кожна робоча станція підключається до повторювача, який має декілька портів, що називається хабом, або концентратором. Хаб, у свою чергу, підключається до головного мережевого кабелю. Основним призначенням хаба є передача сигналів від головного кабелю мережі до окремих робочих станцій, як показано на. У випадку обриву кабелю, що з'єднує хаб із робочою станцією, зв'язок із мережею втратить тільки ця станція. Інші ж зможуть безперешкодно продовжувати роботу в мережі. Проте у випадку виходу з ладу хабу зв'язок із мережею втрачають всі залучені до нього користувачі станцій. Звичайно, такого роду несправність виявляється досить легко, оскільки всі користувачі, залучені до цьому хабу, негайно звернуть увагу адміністратора мережі на неполадку, що виникла. На відміну від топології шини, де на пошук неполадки йде велика кількість сил і часу, а хаб, що вийшов із ладу, буквально заявляє про себе сам.
На випадок виникнення подібної аварії необхідно мати про запас резервний хаб, яким можна було б замінити хаб, що вийшов з ладу. Тому має сенс обладнувати всю мережу хабами одного типу. Крім того, гарні результати дає застосування інтелектуальних хабів. Подібні хаби підтримують протокол SNMP, що можна використовувати для віддаленого керування і тестування хаба, не покидаючи робочого місця.

Класифікація комп’ютерних мереж

В залежності від принципу побудови мережі розрізняють локальні та глобальні мережі. Локальні мережі призначені для використання в межах одного приміщення чи однієї організації. Глобальні ж мережі створюються для з'єднання комп'ютерів, що розташовані на значних відстанях один від одного. Локальні мережі поділяються на однорангові та багаторангові. В однорангових мережах всі користувачі мають однакові права. Користувачі такої мережі можуть здійснювати обмін даних між собою, використовувати спільні ресурси (принтери, диски і т.д.) Прикладом такої мережі може служити мережа на базі операційної системи Wіndows`95.
Багаторангова мережа відрізняється від однорангової тим, що в ній використовується один або декілька (у випадку використання великої кількості робочих місць) більш потужних комп'ютерів, які називаються сервером. Всі інші комп'ютери такої мережі називаються робочими станціями. Сервер призначений для керування роботою мережі, збереження загальної інформації. Перевагою мереж такого типу є можливість здійснювати керування правами користувачів такої мережі.
Однак локальні мережі не можуть повністю задовольнити всі потреби в обміні інформацією між комп'ютерами. Локальні мережі різних установ можна з'єднувати між собою за допомогою каналів зв'язку (телефонного, радіорелейного, супутникового та ін.), тим самим, утворюючи розподілені обчислювальні системи і мережі різного призначення. Головне призначення глобальних мереж – використання різноманітних інформаційних ресурсів користувачами з різних організацій, міст, країн. Глобальні мережі поділяються на регіональні та міжнародні. Регіональні мережі призначені для використання користувачами певного регіону. В Україні існує декілька мереж регіонального призначення – УкрПак, мережа податкової адміністрації, залізниці, УМВС та інш. Глобальні мережі мають користувачів у всьому світі.
Існує декілька загальновідомих всесвітніх мереж. Це такі мережі як: FіdoNet, ІnterNet, EuroNet, система міжбанківських розрахунків SWFІT. Широке розповсюдження отримала в країнах колишнього Радянського Союзу мережа RelCom.
Однак найвідомішою з них є всесвітня мережа ІnterNet - найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує десятки мільйонів абонентів у більш як 170 країнах світу.

Процес передачі даних в комп’ютерній мережі

Сучасній людині важко уявити собі життя без різних засобів зв’язку. Пошта, телефон, радіо та інші комунікації перетворили людство в єдиний “живий” організм, змусивши його обробляти величезний потік інформації. Підручним засобом для обробки інформації став комп’ютер.
Однак масове використання окремих, не взаємозв'язаних комп’ютерів породжує ряд серйозних проблем: як зберігати використовувану інформацію, як зробити її загальнодоступною, як обмінюватися цією інформацією з іншими користувачами, як спільно використовувати дорогі ресурси (диски, принтери, сканери, модеми) декільком користувачам. Рішенням цих проблем є об’єднання комп’ютерів у єдину комунікаційну систему – комп’ютерну мережу.
Комп’ютерна мережа – це система розподіленої обробки інформації між комп’ютерами за допомогою засобів зв’язку.
Комп’ютерна мережа являє собою сукупність територіально рознесених комп’ютерів, здатних обмінюватися між собою повідомленнями через середовище передачі даних.
Передача інформації між комп’ютерами відбувається за допомогою електричних сигналів, які бувають цифровими та аналоговими. У комп’ютері використовуються цифрові сигнали у двійковому вигляді, а під час передачі інформації по мережі – аналогові (хвильові). Частота аналогового сигналу – це кількість виникнень хвилі у задану одиницю часу. Аналогові сигнали також використовуються модеми, які двійковий ноль перетворюють у сигнал низької частоти, а одиницю – високої частоти.
Комп’ютери підключаються до мережі через вузли комутації. Вузли комутації з’єднуються між собою канали зв’язку. Вузли комутації разом з каналами зв’язку утворюють середовище передачі даних. Комп’ютери, підключені до мережі, у літературі називають вузлами, абонентськими пунктами чи робочими станціями. Комп’ютери, що виконують функції керування мережею чи надають які-небудь мережеві послуги, називаються серверами. Комп’ютери, що користуються послугами серверів, називаються клієнтами.